Збиральник

warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/metodportal/data/www/metodportal.com/includes/menu.inc on line 745.

Публіцистика Сергія Аверинцева та Сергія Кримського (1990‒2010): ціннісні орієнтири (Андрій Мельник)

Додано твір Публіцистика Сергія Аверинцева та Сергія Кримського (1990‒2010): ціннісні орієнтири (Андрій Мельник). Мельник А. П. Публіцистика Сергія Аверинцева та Сергія Кримського
(1990–2010): ціннісні орієнтири. ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних
комунікацій (доктора філософії) за спеціальністю 27.00.04 ‒ «Теорія та історія
журналістики» (06 ‒ журналістика). ‒ Львівський національний університет імені
Івана Франка, Львів, 2017.

Дослідження присвячене публіцистиці російського філолога Сергія
Аверинцева та українського філософа Сергія Кримського ‒ двох відомих авторів, які
здобули професійне визнання, а на пізньому етапі своєї творчої кар’єри, у час
доленосних суспільних змін на теренах колишнього СРСР, були активними
публіцистами. Основна тематика їхніх статей зумовлена інституційними та
ціннісними трансформаціями, які досі переживають новопосталі держави.
Компетентність обох учених у галузі гуманітарних наук (наук про людину) і їхній
високий публічний авторитет дали їм підстави запропонувати найбільш актуальні
для пострадянської ситуації ціннісні орієнтири ‒ мудрість, духовність та діалог.
Наукова новизна полягає у тому, що у роботі вперше проаналізовано публіцистику
Сергія Аверинцева та Сергія Кримського. Їх досліджено як авторів, які не
полемізували між собою, а, навпаки, писали на схожі теми, паралельно доповнюючи
розуміння ключових пострадянських і світових викликів.
У роботі зроблено спробу підсумувати різні підходи до вивчення явища
публіцистики. Запропоновано розглядати її як дискурсивний феномен, як сферу, у
якій відбувається взаємодія між автором та аудиторією. Саме ця взаємодія впливає
на вибір теми і стилю публіцистичного тексту, адже автор, прагнучи бути
зрозумілим, має зважати на «народні голоси» («vernacular voices», Д. Гаузер),
усвідомлювати актуальність обраної проблеми. Водночас, зважаючи на
багатозначність понять у дискурсі гуманітарних наук, поняття «публіцистика» 3
можна використовувати у вузькому журналістському розумінні (В. Здоровега) для
опису сукупності текстів на актуальну суспільно-політичну тематику.
Статті, есеї та інтерв’ю С. Аверинцева та С. Кримського запропоновано
окреслювати поняттям «світоглядна публіцистика», яке запровадив український
філософ Микола Шлемкевич, щоб розмежувати класичні журналістські тексти та
праці, написані на межі філософії і публіцистики. З’ясовано, що міркування
М. Шлемкевича вписуються у контекст світової тенденції розмивання рамок між
академічною та публічною сферами. Це призводить до виникнення таких феноменів,
як «публічна філософія» («public philosophy»), «публічна історія» («public history»)
та «нова філософія» («nouvelle philosophie»). Поняття «світоглядна публіцистика»
поступово утверджується в українському журалістикознавстві. Ним оперують
авторитетні науковці з інших галузей знання, зокрема, Іван Дзюба.
У своїй публіцистиці Сергій Аверинцев та Сергій Кримський пропонували
цілісний підхід до розгляду явищ. Вони поєднували компетентність у відповідних
галузях із життєвим досвідом, широкою ерудицією та релігійною вірою. Це дало
підставу окреслити їхню публічну роль (термін Р. Сеннета) поняттям «мудрець»,
протиставивши її ролі «експерта», від якого чекають вузькогалузевої оцінки.
«Мудрець» протистоїть «експертові» ще й тому, що для першого важливий етичний
і загальнолюдський вимір, тоді як останній відповідальний лише перед замовником
експертизи, що може призводити до маніпуляцій. Аналіз творчості обраних авторів
у контексті публічної ролі «мудреця» доцільний не тільки тому, що вони стали
відомими публіцистами у досить поважному віці, але й тому, що аудиторія вважала
їх носіями універсального, «настояного на совісті» (С. Кримський) знання.
Сергія Аверинцева та Сергія Кримського як публіцистів досліджено у
контексті дискусії про призначення інтелігенції та публічних інтелектуалів.
Традиційно склалось, що представників західноєвропейської та американської
академічної верстви називають інтелектуалами, східноєвропейської ‒ інтелігенцією.
Деякі автори схильні розмежовувати ці поняття, надаючи їм різних ідеологічних
конотацій. Інтелігенцію стереотипно звинувачують у конформізмі та прихильності
до державної влади, інтелектуалам приписують скепсис і сповідування лівих 4
поглядів. С. Аверинцев та С. Кримський зараховували себе до лав інтелігенції,
захищаючи її від нападок тих, хто закидав їй брак практицизму або сповідування
консервативних, «непрогресивних» поглядів. На відміну від публічних
інтелектуалів, часто заангажованих у партійну боротьбу, інтелігентська позиція
українського та російського публіцистів зумовила те, що вони трактували політику
насамперед у ціннісній перспективі, тому їхню позицію важко вписати у класичний
ідеологічний спектр.
Виокремлені ціннісні орієнтири публіцистики С. Аверинцева та
С. Кримського запропоновано аналізувати не лише у контексті праць обох авторів,
але й на тлі доленосних суспільних змін 1990-х‒2000-х років. У роботі
констатовано, що саме проблема актуалізації цінностей була приводом для обох
учених виступати на сторінках преси.
Мудрість як ціннісний орієнтир набуває у текстах С. Аверинцева та
С. Кримського додаткових значень розсудливості, уникнення екстремальних
псевдоальтернатив, нетерпимості, фанатизму, вірності традиції та здоровому глузду.
Під час розгляду конкретних проблем публічна роль мудреця втілюється у
«серединну позицію» (С. Аверинцев) та позицію «третьої правди» (С. Кримський).
Вагомості словам публіцистів додає те, що вони трактували мудрість не як
умоглядну категорію, а як орієнтир для щоденної діяльності. С. Аверинцев
актуалізував релігійні корені мудрості, С. Кримський, залучаючи досвід Сократа та
Григорія Сковороди, ‒ філософські.
Пишучи про духовність як одне із ключових понять пострадянського періоду,
С. Аверинцев та С. Кримський застосовують пояснювальний підхід. Автори
тлумачать значення слова, щоб очистити його від маніпулятивних нашарувань,
особливо у політичній площині. Обидва автори акцентували на персоналістичному
розумінні духовності, наголошуючи на тому, що її слід реалізувати не стільки на
декларативному, скільки на практичному рівні. Колективні прояви духовності
можливі тоді, коли кожна особистість готова до цього. С. Кримський відводив
духовності роль «ціннісного домобудівництва особистості», а також служіння іншим людям. С. Аверинцев міркував про духовність у християнській перспективі і
наголошував, що первинним середовищем її формування є сім’я.
Міркування публіцистів про діалог можна звести до тези, що це один із
найефективніших методів подолання маніпуляцій під час спілкування. Діалогічна
комунікація передбачає відкидання хибних уявлень про співрозмовника і прийняття
його іншості. С. Аверинцев наголошував, що ця риса діалогу важлива для
спілкування як із людьми, так і з Богом. С. Кримський підкреслював пізнавальну
вагу діалогу, заперечуючи адекватність фрази «Лише в суперечці народжується
істина». Для обох публіцистів діалог ‒ це антидот проти ненависті і одна із
неодмінних умов подолання тоталітарної спадщини.
Ключові слова: публіцистика, Сергій Аверинцев, Сергій Кримський, ціннісні
орієнтири, дискурс, пострадянський, інтелектуали, інтелігенція, мудрість,
духовність, діалог.

Публіцистика Осипа Назарука міжвоєнної доби: ідейно-концептуальні засади, проблематика (Зоряна Величко)

Додано твір Публіцистика Осипа Назарука міжвоєнної доби: ідейно-концептуальні засади, проблематика (Зоряна Величко). Величко З.А. Публіцистика Осипа Назарука міжвоєнної доби: ідейно-
концептуальні засади, проблематика. ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних
комунікацій (доктора філософії) за спеціальністю 27.00.04 ‒ теорія та історія
журналістики (061 – журналістика). ‒ Львівський національний університет імені
Івана Франка, Львів, 2017.
У дисертації вперше комплексно досліджено публіцистичну спадщину
О. Назарука міжвоєнного періоду (1919‒1939 рр.), видану окремими брошурами й на
сторінках західноукраїнських та еміграційних часописів «Америка», «Нація в поході»,
«Нова Зоря», «Січ», «Стрілець», «Український прапор» (уведено в науковий обіг 411
статей). З’ясовано особливості ідейно-концептуальних засад і смислових домінант
публіцистичної творчості О. Назарука та її функціонування у комунікативному
дискурсі доби. Окреслено полемічний вимір, особливості авторського стилю й нарації
публіцистики О. Назарука, обґрунтовано її актуальний ідейний потенціал. На основі
синтезу методологічних підходів виокремлено й систематизовано (класифіковано)
смислові рівні, виміри та проблемно-тематичні блоки публіцистики О. Назарука.
Визначено слова-маркери, слова-концепти.
У першому розділі «Історіографія та джерела дослідження» розглянуто
історіографію вивчення публіцистичної, редакторської та громадсько-політичної
діяльності О. Назарука. З’ясовано, що саме соціальнокомунікаційний вимір
дослідження дає змогу простежити взаємну дискурсивну зумовленість публіцистики
та національної ідентичності, культури, політичних процесів тощо. Отже, дисертація
поглиблює розуміння суті й динамічності політичних поглядів та ідейно-естетичних
засад О. Назарука (тобто історичний, політологічний, літературознавчий аспекти його
творчої діяльності). Систематизовано й схарактеризовано джерельну базу
дослідження. Визначено жанрові особливості публіцистичного доробку О. Назарука,
обґрунтовано публіцистичну природу його мемуарів і подорожніх нарисів, які мають
ознаки своєрідного авторського публіцистичного жанру (наджанру). 3

У другому розділі «Ідейно-концептуальні засади публіцистичної творчості
О. Назарука» окреслено особливості етосу О. Назарука як категорії, що визначає і
логос, і пафос його творів. Доведено, що християнство і традиціоналізм є основними
світоглядними парадигмами, через призму яких він тлумачив фундаментальні засади
буття та основоположні ідеї нації, державності та боротьби, інтерпретував дійсність й
артикулював власні концепції. Дифузія цих парадигм проявлялася в теоцентризмі
О. Назарука й системі його політичних орієнтацій (християнському консервативному
націоналізмі).
З’ясовано погляди О. Назарука на проблеми націєтворення та обґрунтовано
тезу, що інтерпретація ідеї нації у його публіцистиці засвідчує проміжний між
модернізмом та примордіалізмом погляд. У розділі також виокремлено й
схарактеризовано стрижневу парадигму публіцистичного мислення О. Назарука,
доведено її україноцентричну природу. Україна як самостійна соборна держава є
фундаментальною ідейною структурою публіцистики автора, яка розкривається на
рівні макроідеї і макротеми. Проаналізовано теоретичний та прикладний аспекти
інтерпретації ідеї державності у творчості О. Назарука, пояснено суть трансформації
його світогляду.
Міркування О. Назарука про завдання преси й пропаганди систематизовано й
розглянуто як цілісну й завершену концепцію, сформовану багатолітньою
журналістською практикою. Вказано на прогностичність та актуальність окремих
положень цієї концепції. Пояснено специфіку тлумачення понять «національна преса»
та «національна пропаганда», що їм О. Назарук надавав ключову роль у націє- та
державотворчих процесах. Проаналізовано погляди публіциста на місію католицької
преси як рупора християнського світогляду; на призначення творів мемуарного
характеру як необхідного чинника формування національного історичного
континууму. Окреслено його розуміння ефективної організації роботи в редакції,
формування номера газети, майстерності аргументації та переконування тощо. Також
визначено основні лінгвокомунікативні прикмети письма Назарука-публіциста,
схарактеризовано особливості його авторського стилю та нарації.
Третій розділ «Суспільно-політичні домінанти публіцистики О. Назарука»
висвітлює проблемно-тематичну палітру творчої спадщини автора. У ньому
стверджено, що в широкому смисловому спектрі публіцистики О. Назарука домінує
суспільно-політичний пласт; обґрунтовано думку, що суспільно-політична доцільність
є своєрідною призмою, крізь яку публіцист інтерпретував різні сфери національного
буття українців: не лише політику (геополітику), суспільні явища та процеси, а й
культуру, релігію, соціальні зв’язки, історію, літературу тощо.
Досліджено особливості інтерпретації теми «Схід ‒ Захід» у публіцистиці
О. Назарука. Сформульовано та розкрито у різних змістових вимірах його концепцію
регіональних ідентичностей; пояснено специфіку кореляції регіоналізму та
націоналізму. У публіцистиці О. Назарука виокремлено топос «Галичина», що в
ньому розгортаються різноманітні смисли (ідеї, концепції, теми, проблеми). З’ясовано
особливості актуалізації цього топосу на таких смислових рівнях: 1) концепту
«батьківщина», який розглянуто як дихотомію «малої, приватної батьківщини» і
«великої, ідеологічної батьківщини», 2) міфоідеологеми «українська Пруссія» (в
контексті ідеї соборності). Крім цього, окреслено інші смислові поля, що визначають
«Галичину» як певну семантичну структуру публіцистики О. Назарука: окремий
регіон з виразною «своєю» ідентичністю; Європа; пограниччя культур і цивілізацій.
У розділі також розглянуто погляди О. Назарука на суспільство як динамічну
структуру, розкрито його ідеї суспільної консолідації та емансипації упосліджених
соціальних верств. Проаналізовано феміністичну проблематику у публіцистиці
автора; обґрунтовано тезу про те, що О. Назарук зробив перші спроби «ґендерних
досліджень». Схарактеризовано виховний дискурс публіцистики О. Назарука: як
систему його поглядів на виховання молоді; як прагматичне тлумачення призначення
преси, літератури, мистецтва. Визначено, що виховання є й комунікативною
стратегією Назарука-публіциста, яка реалізується через особливий тип нарації
(комплекс мовленнєвих тактик).
Ключові слова: Осип Назарук, публіцистика, міжвоєнна доба, преса,
пропаганда, Галичина, християнство, традиціоналізм, національна/регіональна
ідентичність, державність, соборність, фемінізм, виховання.

Комунікативна компетенція молодих носіїв польської мови західних областей України (Марія Зелінська)

Додано твір Комунікативна компетенція молодих носіїв польської мови західних областей України (Марія Зелінська).
Зелінська М. З. Комунікативна компетенція молодих носіїв польської мови
західних областей України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.02.03 – слов’янські мови. – Львівський
національний університет імені Івана Франка, Інститут мовознавства
імені О. О. Потебні НАН України. – Київ, 2018.
Дисертацію присвячено дослідженню польськомовної комунікативної
компетенції молодих носіїв польської мови Львівської, Івано-Франківської і
Тернопільської областей сучасної України, які декларують польське походження.
Праця опирається на засади системно-структурної та функціонально-комунікативної
парадигм і базується на зібраних методом польового дослідження усних і писемних
висловлюваннях, які не відповідають загальнопольській „зразковій” і „ужитковій”
нормі. Проаналізовано близько 30 000 висловлювань, сформульованих у різних
комунікативних ситуаціях у межах локальної польськомовної спільноти та поза нею.
Серед досліджених 8602 одиниць – відхилень від загальнопольської норми
граматичного і лексичного характеру та у сфері мовленнєвого етикету – специфіку
граматичних форм виділено у 4100: 46% становлять особливості реалізації іменних
граматичних категорій (категорія роду, числа і відмінка), 28% – вербальних
(категорія особи, способу та часу), 26% матеріалу є синтаксичними відхиленнями
від норми (зв’язок керування, синтаксичні зв’язки числівників, вираження іменної
частини іменного складеного присудка, порядок слів у реченні, синтаксичні кальки).
Особливості лексики й мовленнєвого етикету представлені 4502 одиницями: 34,5% –
на рівні лексики (формально-семантичні і словотвірні запозичення, семантичні
кальки та відмінності у лексико-семантичній сполучуваності слів), 65,5% – у сфері
мовленнєвого етикету (звернення до адресата, представлення, привітання і
побажання, співчуття, прохання, пропозиція та відмови від пропозиції).
З'ясовано, що переважна більшість (74%) виявлених диференційних елементів
польського мовлення молоді не впливає на успішність перебігу комунікації. Решті 3

(26%) досліджених одиниць притаманні певні особливості, які можуть негативно
позначатися на перлокуції. Простежено, котрі з виділених диференційних ознак
молодіжного мовлення мають давнішу традицію (від кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст.)
на теренах південно-східного пограниччя, а котрі позначені сучасними
інтерферентними впливами. Почергове використання різних мовних кодів (у
нашому випадку – споріднених українського і польського) спричиняє перенесення
мовно-комунікативних явищ з однієї мови до іншої, тому в досліджуваному
польському мовленні функціонують одиниці, не притаманні загальнопольській мові.
Зіставлення зафіксованих диференційних мовних одиниць з українськими (або
російськими) відповідниками дає підстави у більшості (74%) випадків стверджувати
їхнє інтерферентне походження. Незначна частина інтерферентних явищ (8%)
характерна одночасно для ненормативного узуального мовлення поляків у Польщі.
З’ясовано, що 15% специфічних мовно-комунікативних рис досліджуваного
мовлення не мають інтерферентного підґрунтя. Поодинокі (3%) відмінні на тлі
загальнопольської мови мовні явища, які не є наслідком впливу інтерферентного
чинника, теж простежуються в мовленні носіїв польської мови, що проживають на
території Польщі.
Зафіксовані особливості зіставлено з диференційними, порівняно з нормативною
польською мовою, мовними явищами польського мовлення мешканців інших
регіонів України і з’ясовано, що окремі аналізовані граматичні (морфологічні і
синтаксичні), лексичні та мовленнєвоетикетні риси характерні загалом для сучасного
південно-східного варіанта польського периферійного діалекту. Додатковим
підтвердженням висновків про інтерферентне походження значної частини
зафіксованих відхилень від загальнопольської мови є присутність схожих помилок у
мовленні українців, які вивчають польську мову як іноземну. У дисертації також
представлено ширший ареал функціонування аналізованих явищ – на тлі північно-
східного різновиду польської мови: досліджено, котрі з відхилень від
загальнопольської мови (в реалізації іменних і вербальних граматичних категорій,
синтаксичних конструкцій, на рівні лексики й мовленнєвого етикету) притаманні
мовленню носіїв польської мови всього східного пограниччя.
Виділені відмінні, порівняно із загальнопольською мовною нормою, елементи
мовлення молодих носіїв польської мови свідчать про недостатній рівень
сформованості їхньої комунікативної компетенції, що простежується на рівні всіх її
взаємопов’язаних складових компетенцій. Особливості польського мовлення молоді
простежуємо передусім на рівні базової – мовної (граматичної, лексичної)
компетенції, що певною мірою відображається й на інших компетенціях:
соціолінгвістичній, соціокультурній, дискурсивній, прагматичній.
Ключові слова: польська мова, польський периферійний діалект,
загальнопольська норма, інтерференція, комунікативна компетенція, граматика,
лексика, мовленнєвий етикет, комунікативна невдача, молодь, польське походження,
білінгвізм, Західна Україна.

9 клас. Мистецтво. Уроки 17-18. Мова і жанри кіно (інтерактивний плакат)

9 клас. Мистецтво. Уроки 17-18. Мова і жанри кіно "(інтерактивний плакат)

Категорії: + Оновлення

Синтаксис і семантика обмежувальних синтаксем в українських прислів’ях (Марина Паук)

Додано твір Синтаксис і семантика обмежувальних синтаксем в українських прислів’ях (Марина Паук). 2

АНОТАЦІЯ

Паук М.М. Синтаксис і семантика обмежувальних синтаксем в українських
прислів’ях. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Інститут
мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Київ, 2018.
У дисертації досліджено реалізацію одного з провідних принципів
побудови українських прислів’їв – використання в їх складі різноманітних
обмежувачів сфери справедливості суджень, виражених предикативною основою
паремій. Завдяки цим обмежувачам прислів’я набувають афористичності й
образності, вони є засобом подолання парадоксальності або ж, навпаки,
тривіальності змісту предикативної основи, зняття логічної категоричності.
Компоненти, які виконують функцію обмежувачів, у переважній більшості
випадків істотно відрізняються своїми семантичними і граматичними ознаками
від усталених рубрикаційних об’єднань синтаксичних компонентів речення.
Тому в дослідженні окремий розділ присвячений опису синтаксичних і
семантичних властивостей обмежувачів. Основною рисою, яка визначає їхню
специфіку, є синкретичне поєднання в них декількох функцій, що виявляється в
поєднанні в них ознак звичайних членів речення з ознаками детермінантів і
топіків, прислівних відношень з відношеннями до всього речення-прислів’я.
У дисертації послідовно розглянуто всі синтаксеми, які набувають
обмежувальних функцій, визначено їхню частотність. Дослідження засвідчило,
що найпоширенішою групою обмежувачів у складі українських прислів’їв є
атрибутивні обмежувачі. Вони мають форму узгоджених, рідше – неузгоджених,
означень при різноманітних синтаксемах. Дуже частотними є також випадки
семантичного розщеплення препозитивних словоформ, які зазвичай належать до
субстантивованих прикметників, унаслідок актуалізації атрибутивної семи такі
словоформи набувають детермінантних (або топікових) функцій. 3

Аналіз показав, що препозитивні синтаксеми в складі прислів’їв
демонструють різні потенційні можливості до набуття додаткових функцій
обмеження сфери справедливості суджень, що містить предикативна основа.
Крім особливостей синтаксемних функцій на розвиток цієї їх здатності
накладають помітний відбиток і синтаксичні фактори – структура речення, його
модальність, а також фактори семантичні – референтність – нереферентність
паремійного вислову, належність позначуваного в реченні до суджень тощо.
Найменш налаштованими на передачу обмежувальних відношень є
суб’єктні синтаксеми, у складі яких у дисертації виділено три розряди: первинні
суб’єктні синтаксеми, виражені формами називного відмінка в двоскладних
реченнях, первинні суб’єктні синтаксеми, виражені формами давального або
знахідного відмінка в формально безособових реченнях, і вторинні суб’єктні
синтаксеми, що з’явилися в результаті заміщальних перетворень первинних
синтаксем в узагальнено-особових реченнях. Участь суб’єктних синтаксем у
виконанні обмежувальних функцій у складі прислів’їв спостерігається у разі
виконання досить жорстких умов. Обмежувальні функції отримують лише ті
іменники, які несуть у своїй семантиці яскраву ознаковість. Інша можливість
використання суб’єктних синтаксем для формування обмежувальних відношень
передбачає наявність при них означень. Ці означення на семантичному рівні
одержують предикатні властивості, позначаючи ознакову сферу справедливості
суджень, виражених предикативною основою. При цьому суб’єктні синтаксеми
виконують посередницьку роль, виступаючи трансмітерами атрибутивних
обмежувачів.
Крім суб’єктних синтаксем у їх різноманітних модифікаціях
(опосередкований суб’єкт неактуальної дії, суб’єкт-джерело походження кого-
або чого-небудь, суб’єкт невід’ємної приналежності, суб’єкт-носія якості,
властивості, внутрішнього стану тощо) семантичні перепони до набуття
обмежувальних функцій мають і багато інших, менш поширених синтаксем:
каузативи (зовнішні й внутрішні), дименсиви локативні, фінітиви, директиви,
адресати, об’єкти, каузатори реактивної дії, інструментиви, фабрикативи, 4

деліберати тощо). Вони спираються на ті ж, що і суб’єктні синтаксеми, способи
подолання цих перепон для вираження обмежень сфери справедливості суджень.
Навпаки, ряд синтаксем через свою семантику потенційно налаштовані на
виконання додаткових обмежувальних функцій у складі прислів’їв. До них
належать синтаксема зумовлювальної відсутності, авторизатори, критерії оцінки,
суб’єктні локуси, суб’єкти-учасників подій, синтаксеми способу дії, посесивні
суб’єкти, локативи, темпоративи, кондиціональні каузативи. У разі наявності при
цих синтаксемах означень функцію обмеження сфери справедливості судження
перебирають на себе означення.
Деякі синтаксеми, наприклад, дестинативи, потенсиви, демонструють
невиразну здатність виступати в обмежувальній функції. способу дії, посесивний
суб’єкт. Вони фіксуються переважно в поєднанні з узгодженими означеннями
або ж виражаються субстантивованими прикметниками.
Дослідження препозитивних словоформ у складі прислів’їв, виражених
простими реченнями, дозволило поглибити уявлення про синтаксемний
репертуар української мови, виділити нові синтаксеми або ж подати детальніші
рубрикації синтаксем. Так, у межах інструментивів виділено предметні
контактні інструментиви, речовинні неконтактні інструментиви, каузативні
предметні інструментиви, інструментиви Articuli Corporis інструментиви nomina
animalibus, абстрактні інструментиви.
У ряді випадків суттєво переглянуті традиційні уявлення про систему
значень відмінкових словоформ. Зокрема, розгляд препозитивних форм
знахідного безприйменникового у складі прислів’їв дав підстави для
коригування усталеної думки про те, що вони є засобом вираження лише
семантико-синтаксичної функції об’єкта дії або стану. У разі використання цієї
препозитивної форми в узагальнено-особових і безособових реченнях, вона,
забезпечуючи семантичну достатність предикативного мінімуму, підвищує свій
синтаксемний ранг і перетворюється на суб’єкт квалітативної ознаки. Відмінною
від традиційних уявлень є і характеристика давального відмінка, у дисертації
доведено, що в формах давального відмінка співіснують три типи синтаксемних функцій: суб’єктна, об’єктна й адресатна. З них адресатну функцію можна
вважати суміжною з об’єктною.
Досліджений матеріал підтвердив теоретичну продуктивність поглядів, що
формально односкладні речення з семантико-синтаксичної точки зору, за
незначними винятками, не є однокомпонентними структурами. У дисертації
зроблена спроба розвинути цю точку зору, застосувавши концепцію зміни
семантико-синтаксичного рангу синтаксичних одиниць, яка, зокрема,
використовується в синтаксичних описах рядом лінгвістів США.
У дисертації виокремлено і досліджено новий різновид синтаксичних
одиниць, який суттєво відрізняється від тих, що традиційно виділяється в
синтаксисі. Ці одиниці демонструють подібність до дуплексивів, детермінантів і
топіків, а отже подальший розвиток ідей, висловлених у дисертації, передбачає
висвітлення теорії членів простого речення не тільки стосовно української мови,
але й залучення інших слов’янських мов.
У дисертації було розглянуто обмежувальні синтаксеми в складі прислів’їв,
виражених простими реченнями. Спостереження над прислів’ями засвідчує, що
принцип обмеження сфери справедливості судження широко застосовується і в
прислів’ях, виражених складними реченнями. А отже, вивчення його реалізації в
складних реченнях є найближчим новим завданням в межах опису обмежувачів.
Дослідження українських прислів’їв, що містять у своїй структурі
обмежувальні одиниці, створює теоретичне підґрунтя для опису паремій в інших
мовах. Це дає підстави сподіватися, що дисертація матиме теоретичне і
практичне значення не лише для українського мовознавства.
Ключові слова: прислів’я, предикативна основа, синтаксема,
обмежувальна функція, детермінант, топік.

Повсякденне життя візанійського Херсонеса-Херсона (IV–X ст.) (Марія Пархоменко)

Додано твір Повсякденне життя візанійського Херсонеса-Херсона (IV–X ст.) (Марія Пархоменко). Пархоменко М.В. «Повсякденне життя візанійського Херсонеса-Херсона
(IV–X ст.)»
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний
університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018.
У дисертації досліджується повсякденне життя мешканці візантійського
Херсонеса–Херсона IV–X ст. у контексті критеріїв якості міського життя у
Візантії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на
рівні дисертаційної роботи здійснена розробка актуальної наукової проблеми,
яка досі не була предметом окремого дослідження в історичній науці.
Оцінено благоустрій ранньосередньовічного Херсонеса–Херсона у
контексті візантійських стандартів міського життя VI–X ст. і кліматичних змін
доби раннього середньовіччя у регіоні Північного Причорномор’я. Встановлено
що Херсонес–Херсон ранньосередньовічної доби, був залучений до адаптивніх
процесів, викликаних суттевими кліматичними змінами у Середземномор’ї.
Вони супроводжувалося різного роду катаклізмами, перш за все, землетрусами,
похолоданням та підвищенням вологості атмосфери. У Херсонесі це призвело
до повсюдної будівельної активності на території городища у VI–VII ст., яка
торкнулася не лише фортечних мурів та громадських споруд, але й житлових
будинків. Визначено, що основним критерієм добробуту у візантійській
урбаністичній традиції до VI ст. стає безпека. Важливого значення надавали
облаштуванню церков, адміністративних установ, лазень, лікарень та
афедронів. Бажаною, до VI ст., вважалася наявність у місті театру. Невід’ємною
рисою візантійського містобудування був традиціоналізм, виявлений у бажанні
зберегти зовнішній вигляд житлових і громадських будівель з часів античності.
Уточнено: причини зміни міської топографії та планування у IV–X ст.
специфіку функціонування об’єктів міської інфраструктури, зокрема
встановлено час і причини припинення функціонування античного театра 3
Херсонеса, з’ясовано подальше використання його території. Доведено, що
причиною її забудови стала муніципальна реформа у Візантійській імперії
IV ст. Визначено причини структурних змін візантійських лазень на території
ранньосередньовічного Херсонеса, доведено, що трансформація конструкції
терм була спричинена адаптацією до кліматичних змін, що відбулися за
ранньосередньовічної доби. Лазні нового типу було легше, економніше нагріти
та забезпечити водою, зберегти у них тепло. Схарактеризовано міську систему
безпеки у контексті візантійської поліоркетики, виділено, реконструйовано та
співвіднесено із міською топографією об’єкти інфраструктури безпеки міста, до
яких належали фортифікаційні споруди, водозбірні цистерни, склади та
сховища з продовольчими запасами тощо. Встановлено неперервність і
наступність існування зазначених об’єктів у місті впродовж усього
досліджуваного періоду. Для періоду IV–V ст. такими об’єктами могли бути
велика водозбірна цистерна, розташована у південно-західній частині міста та
«зерносховище» II–IV ст. у XV кварталі. До VI–IХ ст. належать великий
військово-цивільний архітектурний комплекс у Південному районі міста поряд
з міськими воротами, що прикривався системою балліст, розташованой на
спеціально облаштованой для цього 13 куртині. До монументального
комплексу, окрім цистерни та сховища для продовольства належали також
лікарня та міський афедрон на 30 місць. У ІХ–Х ст. нову камарну підземную
цистерну було облаштовано в VII кварталі, а складські приміщення були
перенесені (або додані) в середині ІХ ст. до комплексу фемного преторія,
розміщеного в цитаделі та перебудованого в значно більший наприкінці ІХ ст.
Визначено стан медичного забезпечення мешканців Херсонеса у
ранньосередньовічний період історії міста, проанолізовані медичні
інструментів ранньосередньовічної доби. До кола медичних інструментів
ранньосередньовічного періоду належать бронзові вільчаті припікачи, бронзові
пінцети з пласкими Г-подібними губами, примітивні пінцети без зубчиків,
порожничи пташини кістки, загострені з двох боків, медичні ложечки,
дозатори, флакони для приготування ліків, скляні підноси, керамические чаши
для обробки ран чи для спуску крові, а також ступи та кам’яни дощечки, що 4
слугували для змішування ліків чи для заточування та правки хірургічних
інструментів. Розвинуте припущення про існування міської лікарні на місці
монументального архітектурного комплексу, розташованого поряд з
13 куртиною та Південними воротами. Лікарня складалася з терапевтичного та
операційного, а також жіночого та чоловічого відділень, поєднаних анфіладою,
опалюваною пічю в стіні південної зали. Шість цегляних колон у екседрі цієї
зали могли огорожувати переносне вогнище й слугувати опорою для куполу чи
напівкуполу з вентиляцією, що було характерною особливістю візантійських
лікарень.
Здійснено спробу типолагізації будинків ранньосередньовічного
Херсонеса-Херсона. Встановлено, що типовий херсонеський житловий будинок
IV–X ст. зберігав спадковість від пізньоантичного і належав до поширеного
середземноморського типу двоповерхових будинків з вертикальним
функціональним розподілом приміщень. Набуло подальшого розвитку -
комплексний огляд топографічних особливостей міста з точки зору житлової
забудови, доведено, що житлові будинки існували за ранньосередньовічної
доби в усіх районах городища, за винятком західного, де життєдіяльність
переривається у VI ст. Середнє значення площі встановлене за садибами в
XVIII кв.:однієї кімнати житлової частини - 19 м 2
; всіх кімнат - 44.04 м 2 ; двору -
50.42 м 2 ; господарських приміщень з урахуванням комори - 58 м 2 , що займало
таким чином в середньому 50% площі садиби. Середня площа будинку Херсона
ранньосередньовічної доби за матеріалами XVIII кв. складає 102 м 2 . В цілому,
встановлені розміри садиб та окремих приміщень відповідають
загальновізантійським тенденціям ранньосередньовічної доби. Загальна площа
якої становила 100–150 м 2
.
Переглянуто роль і місце варварського компонента в етнічному складі
Херсонеса VII–X ст., доведено, що візантійський Херсон не був моноетнічним
грецьким містом, а мав у складі свого населення значний варварський
компонент. Визначено обставини вливання та механізми адаптації нових
мешканці до міського середовища. причини зміни етнічного складу
ранньосередньовічного Херсонеса–Херсона. На підставі Житій єпископів 5
Херсонських визначено причини варварських вливань до громади міста у
IV ст. Найбільший слід серед негрецького населення ранньосередньовічного
Херсона лишили сармати. Влившись до складу місцевих мешканців вони
певний час зберігали свою етнічні самобутність. На початку нашої ери до
етнічної картини Херсонеса додався юдейський компонент. Уточнено час і
обставини перебудови синагоги на храм, класифіковано херсонеську синагоги в
контексті візантійської архітектурної традиції, встановлено, що вона належала
до характерного синагогального проміжного типу «широкого дому» квадратної
форми, найбільш розповсюдженого у III–IV ст. Уточнено локалізацію та
обставини спорудження першого християнського храма у візантійському
Херсоні на місці «Базиліки 1935 р.» не пізніше початку 390-х рр., за єпископа
Єферія. Присутність двох інших етносів – хазар і слов’ян – дуже слабко
відображена у археологічних матеріалах ранньовізантійського Херсонеса–
Херсона, матеріали писемних джерел спірні. Так, наприклад, єдине свідчення
безпосередньої присутності русів у місті – це легендарне вивчення мови
слов’ян Константином Філософом у Херсоні 860/861 р. Однак і воно сумнівне,
оскільки вивчені Константином письмена ідентифікуються як сурські, тобто
сирійські. Навряд ці етноси могли бути істостними складниками етнічного
складу Херсона того часу. Епіграфічні пам’ятки дозволяють припускати
виникнення у місті в IX–X ст. вірменської колонії, яка перетворилася на
організовану громаду до ХІ ст. Слабко, однак все ж засвідчено у місті й
присутність представників салтово-маяцької культури, які проникали до
Херсона з VIII–IX ст.
Антропологічні спостереження дозволяють уявити такий образ
пересічного мешканця ранньосередньовічного Херсона. Це була, швидше за
все, людина вже не грецької, а ближче до сарматської або іншої варварської
зовнішності, порівняно молода, віком до 25 років, нерідко зайнята важкою
фізичною працею. Дитяча смертність тут була вищою за середньостатистичну
по імперії й сягала 56 %. Якщо вік померлих у візантійському Херсоні було
встановлено антропологами вірно, то середня тривалість життя городян
перебувала на загальновізантійському рівні чи навіть дещо нжче за середні 6
показники – у межах 30 років проти 36,5 років по Візантії в цілому. Високий
рівень дитячої смертності, яка забирала понад половину народжених, не давав
змоги здіснюватися природному приросту населення міста, що також робило
необхідним регулярне поповнення візантійського Херсона новими
мешканцями-переселенцями.
Визначено специфіку харчового раціону Херсонеса–Херсона,
опрацьовано та введено до наукового обігу матеріали звітів, що відобразили
раціон харчування середньовічного херсонита. Схарактеризовано біологічну
цінність окремих продуктів, вживаних херсонитами, а також наслідки їхнього
вживання, доведено панівне значення білкової їжі у раціоні, а також брак
рослинної, що згубно позначалося на фізичному стані містян. Переглянуто
обставини та причини утрудненого становища та смерті Папи Мартіна І у
період заслання до Херсонесу. Доведено, що його смерть була спричинена
крайньою стадією загострення подагри, що посилилася через мимовільне
недотримання дієти, що виключала споживання їжі, багатої на білок, тобто
риби та м’яса, що були найбільш доступними продуктами харчування
херсонитів. Уточнено традиції приготування їжі херсонитами, зоврема
доведено, що на зміну традиційному для античності смаженню приходить
варення і тушкування.
Здійснено спробу проаналізувати зображення візантійського одягу на
стінах склепів ранньосередньовічного Херсонеса–Херсона; систематизовано
інформацію про залишки одягу з археологічних звітів; введено до наукового
обігу неопубліковані та не аналізовані раніше знахідки елементів одягу з
археологічних звітів розкопок «Базиліки на пагорбі», здійснених
С. А. Беляєвим. Здійснено графічну та комп’ютерну реконструкцію елементів
костюма городян Херсона за матеріалами некрополю «Базиліки на пагорбі».
Одяг городянина візантійського Херсона доповнює образ варваризованого
ромея то романізованого варвара. Зображення одягу на фресках з
ранньовізантійських склепів свідчить про зміну естетичного ідеалу одягу
херсонитів, який сприйняв варваризовані візантійські риси, вдало пов’язані з
новим християнським світоглядом, що вимагав закритості силуету тіла. Одяг 7
мешканців візантійського Херсона ранньосередньовічного періоду відрізнявся
консервативністю.
В дослідженні доведено, що повсякденний побут ранньосередньовічного
херсонита був відносно впорядкованим та облаштованим, нічим не поступався
за рівнем комфорту та добробуту побуту мешканців інших провінційних
візантійських міст. Городяни прагли зберегти античні традиції, однак
кліматичні умови, війни та хвороби, включаючи періодичні спалахи епідемії
чуми, змушували їх підлаштовуватися до потреб часу. Пересічний херсонит до
Х ст. став християнином варварської зовнішності, їв переважно білкову їжу,
жив у зменшеній копії античної садиби й охоче носив шерстяну туніку,
поширену ще з доби античності. Все це дозволяє назвати Херсонес-Херсон
IV-X ст. типовим провінційним пізньоримським, а потім візантійським центром
з традиційними для імперії проблемами повсякденного життя та способами
їхнього вирішення.
Ключові слова: Херсонес-Херсон, Візантія, повсякденне життя, побут,
міська культура, кліматичні зміни, житловий будинок, херсонеський театр,
лазні, медицина, етнічний склад, раціон харчування, одяг херсонітів.

Стипендії молодим науковцям надаватимуть на 2 роки

- osvita.ua - Ср, 2018-04-25 17:32
Стипендія президента для молодих науковців НАН відтепер призначатиметься на 2 роки

Знак Лева / Znak Lwa (укр./пол.) (Богдан-Ігор Антонич)

Додано твір Знак Лева / Znak Lwa (укр./пол.) (Богдан-Ігор Антонич). Книга містить вибрані поезії Богдана-Ігоря Антонича (1909 — 1937) та їх переклад на польську мову, повного мірою віддзеркалюючи недовгу ще історію засвоєння польськими поетами творчості одного з найоригінальніших українських ліриків двадцятого століття.

Książka zawiera wybór poezji Bohdana Ihora Ardonycza (1909 -1937) i ich przekłady na język polski pełną miarą odzwierciadląjąc niedługą jeszcze historię opanowania poetami polskimi twórczości jednego z najoryginalniejszych liryków ukraińskich dwudziestego stulecia.

Стріха: потрібно «вилікувати» систему науки

- osvita.ua - Ср, 2018-04-25 17:10
Збільшення фінансування наукової сфери в Україні зараз є одним з ключових завдань

Сценарій фестивалю патріотичної пісні, прози і поезії «Україно моя – я для тебе на світі живу»

Пробудити в учнів почуття гідності, патріотизму і любові до України.
Розвивати творчий підхід до обраної пісні, якісне та образне виконання
музичного твору, почуття єдності та дружніх стосунків між однокласниками.
Виховувати любов, повагу, шану до української патріотичної пісні,
почуття колективізму.

Автор: 

Козлова Юлія Юріївна

Категорії: + Оновлення

«Ранок» запрошує вчителів обрати підручники

- osvita.ua - Ср, 2018-04-25 16:42
Цього року Видавництво «Ранок» підготувало 36 підручників з різних навчальних предметів для 5 та 10 класів

МОН затвердило нові шкільні освітні програми

- osvita.ua - Ср, 2018-04-25 16:20
Міністерство освіти затвердило нові типові освітні програми початкової, базової та старшої школи

У Києві можна знайти роботу тільки людям без освіти

- osvita.org.ua - Ср, 2018-04-25 15:24
На ринку праці Києва складається дуже непроста ситуація: вільні вакансії пропонують тільки робочим, а люди з вищою освітою не можуть працевлаштуватися. Про це інформує Київський центр зайнятості. Кількість безробітних в столиці знизилася на 15...

Освіта у Канаді: особливості, переваги та ціни

- osvita.org.ua - Ср, 2018-04-25 15:23
Канадські гуртожитки дороге задоволення, на ці гроші ви може винайняти квартиру, проте без меблів. Про це розповідається у сюжеті Ранку у Великому місті. Чим ще особлива ця країна – розповів українець Федір, який вісім місяців тому переїхав до...

Депутат Марія Рудик: Зміни в освіті ставлять дітей в нерівні умови

- osvita.org.ua - Ср, 2018-04-25 15:21
Сьогоднішні зміни в системі освіти в Україні не забезпечують права кожної дитини на отримання якісних знань. Адже кошти з державного бюджету здебільшого виділяються на ті школи, які мають статус опорної чи профільної. Так вважає депутат...

Українських вчителів кличуть працювати за кордон

- osvita.org.ua - Ср, 2018-04-25 15:20
Безвізовий режим посилив трудову міграцію, заявив міністр закордонних справ Павло Клімкін. Українці їдуть на заробітки в Європу, Азію. Великим попитом користуються спеціалісти з вищою освітою. За словами менеджера представництва Канадського...

За плагіат позбавлятимуть вчених звань

- osvita.ua - Ср, 2018-04-25 13:53
Кабінет Міністрів посилив відповідальність за академічну недоброчесність

Читай і знай! Довідник-практикум із сучасної української літературної мови

ВД «Києво-Могилянська академія» розпочинає ПЕРЕДПРОДАЖ

«Читай і знай! Довідник-практикум із сучасної української літературної мови», Н. Дзюбишина-Мельник, О. Лаврінець, К. Симонова, Л. Ціпцюра, І. Ярошевич.

3-є видання, доповнене і перероблене

Адресовано учителям української мови та літератури, учням 5-11 класів, усім, хто вивчає українську мову.

Автор: 

(044) 425-60-92 phouse.ukma@gmail.com vd_kma

Класи: Вища школа, 11 клас, Професійна освіта, 10 клас, Середня школа, 9 клас, 8 клас, 7 клас, 6 клас, 5 класПредмети: Українська мова, Українська література, Зарубіжна література

докладніше

Категорії: + Оновлення
RSS-матеріал