Збиральник

warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/metodportal/data/www/metodportal.com/includes/menu.inc on line 745.

Урок з інтегрованого курсу «Мистецтво» на тему : Звуки та кольори природи. Лінія горизонту. Малювання композиції «Осіннє чудо-дерево», 2 клас

Мистецька освітня галузь реалізується через інтегровані предмети. На уроці «Звуки та кольори природи»застосовуються різноманітні способи зображення, використовуючи різні відтінки потрібного кольору, що передають красу природи. Це сучасно, актуально, перспективно

Автор: 

Новікова Діна Вікторівна, бібліотекар Бородянського ЗЗСО І-ІІ ступенів

Предмети: Образотворче мистецтвоКласи: 2 клас
Категорії: + Оновлення

Урок з інтегрованого курсу « Мистецтво» з теми «Ритми осіннього дощу. Графіка . Штрих. Слухання: Е.Моррікон «Плач, вітре». Малювання гриба під дощем у вітряний день, 2 клас

Сьогодні дуже актуальними є інтегровані уроки з освітньої галузі
«Мистецтво», які спрямовують на розвиток креативності та мистецьких
здібностей здобувачів освіти.
Прикладом тому є розроблений інтегрований урок на тему «Малювання гриба під дощем у вітряний день».

Автор: 

Литвин Валентина Григорівна, вчитель початкових класів Бородянського
ЗЗСО І -ІІ ступенів

Предмети: Образотворче мистецтвоКласи: 2 клас
Категорії: + Оновлення

Веселковий дивограй (урок з інтегрованого курсу «Мистецтво» ), 1 клас

Матеріал уроку призначений для учнів 1 класу НУШ , відповідає програмі інтегрованого курсу « Мистецтво» , з використанням інтерактивних форм роботи та залученням технічних засобів.

Автор: 

Мельниченко Любов Вікентіївна, вчитель початкових класів Бородянського ЗЗСО І-ІІ ступенів

Предмети: Образотворче мистецтвоКласи: 1 клас
Категорії: + Оновлення

Урок з англійської мови у 5 класі на тему: «Моє улюблене хобі» (за підр. О.Д. Карпюк)

Урок повторення теми "Моє хоббі" був проведений як відкритий урок, має кілька інтерактивних завдань, кросворд, аутентичне відео, монологічне і діалогічне мовлення учнів.

Автор: 

Соколова Людмила Богданівна, учитель англійської мови, Рибинська ЗОШ І-ІІІ ст.

Предмети: Англійська моваКласи: 5 клас
Категорії: + Оновлення

Дизайн логотипу та особливості його створення

У цій доповіді розглядається вирішення проблеми формування логотипу фірми, як основного елемента фірмового стилю, який представляє собою індивідуальний графічний знак, шрифтове написання марки або поєднання графічного знака та шрифтового написання.

Автор: 

Папроцький Сергій Петрович, викладач-методист вищої категорії
ОХУ ім.М.Б.Грекова

Джерело: 

Добробабенко Н.С. Фірмовий стиль: принципи розробки. М., 2009
Ейрі Девід, Логотип і фірмовий стиль. Вид. «Пітєр», 2015

Предмети: Художня культураКласи: Вища школа
Категорії: + Оновлення

В українських школярів розвиватимуть м’які навички

- osvita.ua - Вт, 2019-11-19 18:47
В Україні розпочалась робота із впровадження системи з розвитку м’яких навичок

Кількість вчителів є більшою, ніж потрібно, - міністр

- osvita.ua - Вт, 2019-11-19 18:17
Ганна Новосад зазначає, що кількість вчителів є більшою, ніж потрібно для контингенту учнів

В ідеалі маємо перейти на контрактну роботу вчителів, - міністр

- osvita.ua - Вт, 2019-11-19 17:59
Ганна Новосад вважає ймовірним перехід на контрактну основу роботи вчителів

Там, за Паглеві (Олександр Мар'ямов)

Додано твір Там, за Паглеві (Олександр Мар'ямов). Джерело: "Універсальний журнал", 1928 №1.
-------------------------------------
Подорожній нарис про перебування у Ірані, перша редакція.
Надалі у скороченому вигляді увійшов до зб. О. Мар'ямов "Шляхи під сонцем" (1929).

До Арктики через тропіки (вид. 1932) (Микола Трублаїні)

Додано твір До Арктики через тропіки (вид. 1932) (Микола Трублаїні). Літературний репортаж про т.зв. "вранґелівський" великий похід накрижника (льодоріза) "Літке".
Початок подорожі - Севастопіль. Надалі усіма південними морями до Владівостоку: це становить першу частину книжки "Водами трьох океанів".

Другий розділ "Морями півночі" оповідає про найскладнішу частину експедиції - на острів Вранґеля у Льодовитому океані. Ціллю є забезпечити харчами, зброєю колоністів та плянова заміна людей на цьому острові. З великими труднощами та небезпеками "Літке" пробивається кріжь крижані поля і тороси. В передмові подається докладна історія відкриття острова та заснування колонії.
----------------------
Примітка. У цьому другому виданні переведена деяка мовна редакція. Також додано в кінці декілька невеличких розділів про подальшу історію "Літке" та команди.

До Арктики через тропіки (вид. 1931) (Микола Трублаїні)

Додано твір До Арктики через тропіки (вид. 1931) (Микола Трублаїні). Літературний репортаж про т.зв. "вранґелівський" великий похід накрижника (льодоріза) "Літке".
Початок подорожі - Севастопіль. Надалі усіма південними морями до Владівостоку: це становить першу частину книжки "Водами трьох океанів".

Другий розділ "Морями півночі" оповідає про найскладнішу частину експедиції - на острів Вранґеля у Льодовитому океані. Ціллю є забезпечити харчами, зброєю колоністів та плянова заміна людей на цьому острові. З великими труднощами та небезпеками "Літке" пробивається кріжь крижані поля і тороси. В передмові подається докладна історія відкриття острова та заснування колонії.

Новосад: мотиваційний лист не стане інструментом корупції

- osvita.ua - Вт, 2019-11-19 16:56
Мотиваційний лист при вступі має на меті стимулювати абітурієнтів до відповідального вибору

ПАРТНЕРСТВО ЯК КЛЮЧОВИЙ КОМПОНЕНТ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

У статті описано систему побудови партнерських стосунків у навчальному закладі в умовах Нової української школи, наведено приклади досвіду співпраці інших країн, охарактеризовано систему родинно-сімейного виховання В.Сухомлинського

Автор: 

НОВІЦЬКА ОЛЕНА ВАСИЛІВНА,
учитель початкових класів
Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №10
Смілянської міської ради Черкаської області

Класи: Початкова школа
Категорії: + Оновлення

ПАРТНЕРСТВО ЯК КЛЮЧОВИЙ КОМПОНЕНТ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

У статті описано систему побудови партнерських стосунків у навчальному закладі в умовах Нової української школи, наведено приклади досвіду співпраці інших країн, охарактеризовано систему родинно-сімейного виховання В.Сухомлинського

Автор: 

НОВІЦЬКА ОЛЕНА ВАСИЛІВНА,
учитель початкових класів
Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №10
Смілянськлї міської ради Черкаської області

Предмети: Освіта в цілому
Категорії: + Оновлення

Облаштування шкільних туалетів йде повільно, - Новосад

- osvita.ua - Вт, 2019-11-19 12:42
Цього року уряд виділив 267 млн грн для облаштування теплих вбиралень в школі

Шестикласниця написала радіодиктант без помилок

- osvita.ua - Вт, 2019-11-19 12:01
Однією із переможниць диктанту стала учениця із Закарпаття Анастасія Швець

Ігор Лікарчук: безлад з обліком дітей також комусь потрібний?

- osvita.ua - Вт, 2019-11-19 10:37
Чому в Україні якось не так рахують учнів шкіл, що зумовлює неправильне їхнє фінансування

Андрій Лівицький. Листування (1919–1953 роки) (Андрій Лівицький)

Додано твір Андрій Лівицький. Листування (1919–1953 роки) (Андрій Лівицький). Видання, що пропонується увазі читача, є збірником листів Андрія Лівицького за 1919–1953 роки – його листування з відомими українськими діячами – Симоном Петлюрою, Ісааком Мазепою, Олександром Шульгиним, Іваном Огієнком, Іларіоном Косенком, Миколою Шумицьким, Володимиром Кедровським і багатьма іншими. Ці листи проливають світло на різноманітні аспекти державного будівництва, становлення і діяльність Державного Центру УНР в екзилі, становище української політичної еміграції, відносини між окремими її течіями, а також протистояння української політичної еміграції та радянських органів держбезпеки, особисте життя Андрія Лівицького й інших відомих українських діячів. Окремим розділом у виданні представлені копії листів Андрія Лівицького, що були перехоплені радянською закордонною розвідкою і нещодавно оприлюднені Галузевим державним архівом Служби зовнішньої розвідки України. Абсолютна більшість листів, вміщених в цьому виданні, вперше вводяться до наукового обігу й є унікальним історичним джерелом для вивчення історії українського державотворення та національно-визвольного руху, геополітичних трансформацій в країнах Центрально-Східної Європи.

Досвід подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на Півдні України в умовах формування радянського тоталітарного режиму (Тарас Букрєєв)

Додано твір Досвід подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на Півдні України в умовах формування радянського тоталітарного режиму (Тарас Букрєєв). Букрєєв Т. Б. Досвід подолання дитячої безпритульності та
бездоглядності на Півдні України в умовах формування радянського
тоталітарного режиму. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України» (032 – Історія та археологія). –
Херсонський державний університет, Херсон, 2019; Східноєвропейський
національний університет ім. Лесі Українки, Луцьк, 2019.
Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку
використаних джерел і додатків. У вступі обґрунтовано актуальність теми,
визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, розкрито наукову новизну
отриманих результатів та їх практичне значення.
Дисертаційна робота присвячена комплексному вивченню
найважливіших аспектів процесу подолання дитячої безпритульності та
бездоглядності на Півдні України в умовах формування радянського
тоталітарного режиму.
В ході роботи було з’ясовано стан наукової розробки проблеми та
проаналізовано джерельну базу дослідження. Визначено та охарактеризовано
три групи наукових робіт за досліджуваною тематикою: радянська, сучасна
українська та зарубіжна історіографія. Вивчення історіографічної бази
засвідчило, що, незважаючи на те, що з означеної проблеми у різні
історіографічні періоди було опубліковано низку монографій та статей,
захищено ряд дисертаційних праць, проте аспекти ліквідації дитячої
безпритульності та бездоглядності на Півдні України залишилися
невивченими.
При написанні роботи використано значний фактичний матеріал,
опублікований у виданнях документального характеру і той, що зберігається
в архівосховищах України. Опубліковані джерела представлено збірками
документів і матеріалів, документами нормативно-правового характеру,
звітною та статистичною документацією, інструкційними матеріалами, 3

джерелами особового походження. Незважаючи на величезне значення
опублікованих джерел їх не можна вважати вичерпними, адже не усі
документи потрапляли до друку. У цій ситуації основу джерельної бази
склали документи з фондів центральних архівів (Центральний державний
архів вищих органів влади та управління України, Центральний державний
архів громадських об’єднань України) і державних архівів Херсонської,
Миколаївської та Одеської областей. Вагомою групою джерел є матеріали
періодичних видань, де відбилась динаміка й повсякденність соціально-
захисної роботи органів влади та громадськості.
Характер дослідження обумовив використання категоріально-
понятiйного aпaрaту. Адже дотепер спостерігається певний різнобій у
тлумаченні термінів на кшталт «безпритульність», «бездоглядність», «діти
вулиці» та «соціальне сирітство». Методологічна основа дисертації має
трирівневу структуру, що включає в себе загальнонаукові методи,
міждисциплінарні підходи та спеціально-історичні.
У ході вивчення причин появи таких соціальних явищ, як дитяча
безпритульність, бездоглядність і злочинність було уточнено та доповнено
відомості про фактори, що призвели до появи соціальних аномалій в
середовищі дітей. Було запропоновано наступну класифікацію причин
дитячої безпритульності у період формування радянського тоталітарного
режиму: економічні (голод і пов’язані з ним сирітство та міграція населення,
безробіття серед дорослого населення та підлітків, низький рівень фінансової
підтримки багатодітних сімей), соціальні (дореволюційні сироти, житлова
криза, падіння морального рівня суспільства, криза шлюбно-сімейних
відносин, недосконалість системи усиновлення і патронування, відрив жінки
від родини, заборона абортів), політичні (колективізація, розкуркулення,
Голодомор, соціально-класова політика та репресії) і культурні (скорочення
шкільної мережі, зменшення витрат на культурно-освітню сферу) причини.
Весь комплекс причин між собою був тісно пов’язаний. 4

Охарактеризовано правові засади ліквідації та стримування дитячої
безпритульності в радянській Україні. Відтак, виділено чотири етапи
боротьби з дитячою безпритульністю: І етап (1920–1923 рр.) – стихійне
утворення мережі дитячих закладів, юридичне оформлення боротьби з
правопорушеннями неповнолітніх; ІІ етап (1924–1929 рр.) – створення
нормативно-правової бази, спрямованої на інтенсифікацію процесу
подолання та профілактики дитячої безпритульності та злочинності; ІІІ етап
(1930–1933 рр.) – влада офіційно проголосила ліквідацію безпритульності,
явище прийняло «прихований» характер. Унаслідок колективізації,
розкуркулення і масових політичних репресій з’явилась «нова генерація»
безпритульних; IV етап (з середини 1930-х рр.) – термін «безпритульність»
прирівняли до поняття «злочинність». Відтак, питання подолання дитячої
безпритульності на себе дедалі більше перебирали правоохоронні органи.
Визначено складові соціально-профілактичної роботи державних
органів з подолання кризових соціальних явищ у середовищі неповнолітніх.
Основні методи ліквідації дитячої безпритульності можна поділити на
превентивні та вилучення наявних безпритульних з вулиці. Ці дві групи
методів реалізовувалися в наступних формах: розміщення дітей і підлітків у
закладах різного профілю, реевакуація, патронування, адміністративні та
силові методи впливу тощо. До кінця 1920-х рр. владі вдалося зменшити
кількість вуличних дітей. Проте, з початку 1930-х рр. проблема знову постала
внаслідок державної політики колективізації, розкуркулення і Голодомору. У
другій половині 1930-х рр. рівень дитячої безпритульності залишався
високим через масову репресивну політику держави і недосконалість
системи соціального виховання. Крім того, виявлено регіональні особливості
діяльності державних органів у справі подолання безпритульності дітей.
Катастрофічна ситуація, що склалася в країні на початку 1920–х рр. вимагала
негайного створення мережі дитячих закладів інтернатного типу. Заснована
система була розгалуженою і включала різні за типами та функціями
дитзаклади. Основу всіх інтернатних закладів на Півдні України, як і в 5

цілому по УСРР, становили дитячі будинки для «нормальних» дітей, що
входили у систему НКО. Крім того, на Півдні республіки діяли окремі дитячі
будинки за національною ознакою. З 1923 р. у масштабах СРСР почався
процес скорочення кількості дитячих установ інтернатного типу. Причиною
було не зменшення «попиту», а бажання економії коштів. Мережа дитячих
закладів до кінця 1920-х рр. скоротилася більш, ніж у 6 разів, залишивши
дитбудинки для дітей-сиріт, трудові колонії і заклади для дітей з вадами
розвитку. Заклади Півдня у меншій мірі потрапили під процеси
«оптимізації». Причиною була велика кількість інтернованих вуличних дітей,
які постійно прибували до регіону. Говорити про ефективність створеної
системи не доводиться через високі показники смертності, відсутність
елементарного матеріального забезпечення вихованців, перевантаженість
закладів і високий відсоток регулярних втеч. Ці фактори унеможливлювали
швидке подолання дитячої безпритульності.
Встановлено, що безпритульність та бездоглядність нерозривно
пов’язані із правопорушеннями. Багато в чому причини злочинності
неповнолітніх були тими ж самими, що й причини безпритульності. На
початку 1920-х рр. правопорушення переважно вчинялися осиротілими
дітьми через голод і матеріальну скруту, а основною метою злочинів було
виживання. З другою половини 1920-х рр. до злочинної діяльності все
частіше вдавалися малолітні рецидивісти під впливом дорослого
криміналітету. Основною метою цих вчинків були нажива та легкий
заробіток. Зважаючи на постійне перебування на вулицях південних міст і сіл
безпритульних дітей – цей регіон був «лідером» за кількістю вчинених
неповнолітніми правопорушень. В якості виховних заходів у дитячих
закладах Півдня України активно використовували фізичну працю в
сільському господарстві та майстернях.
Висвітлено участь вітчизняної громадськості та міжнародних
організацій у профілактиці дитячої безпритульності і бездоглядності. Форми
роботи громадськості у різні роки зазнавали змін, що пояснюється соціально-6

економічними умовами і політикою партії. Значний обсяг роботи було
покладено державою на профспілкові організації та колективи підприємств.
За їхньої участі регулярно проводилися тижні та місячники допомоги
безпритульним. Розповсюдженою формою участі громадськості у
профілактиці дитячої безпритульності було патронування. Проте, через
комплекс об’єктивних і суб’єктивних причин патронування себе не
виправдало.
Розкрито особливості повсякденного життя безпритульних і
бездоглядних дітей. У 1920–1930-х рр. безпритульні діти створили
субкультуру вуличного братства. У їхньому середовищі сформувалися власні
ідеали, бачення, професії та мрії. Жебрацтво, бродяжництво, проституція,
алкоголізм, наркоманія і правопорушення стали невід’ємною складовою
повсякденного життя «дітей вулиці».
Виявлено складові процесу соціалізації дітей в інтернатних закладах.
Означений процес був багатостороннім і неоднозначним, зважаючи на набуті
дітьми на вулиці звички та норми поведінки. Більшовики бачили у дітях, у
тому числі й безпритульних, той матеріал, з якого можна буде витворити
«нових людей» – повноцінних членів комуністичного суспільства, так званих
«homo soveticus». Нав’язування нової ідентичності здійснювалося усіма
можливими методами (через дитячі твори, іграшки і пресу, промови
офіційних осіб, методичні матеріали). Навчально-виховна робота включала
соціальне, суспільно-політичне, трудове, фізичне та статеве виховання і
шкільне навчання. У планах влади, дитячий будинок мав стати осередком
формування людини «світлого комуністичного майбутнього». В офіційних
звітах у дитячих закладах майже бездоганно був налагоджений навчальний і
виховний процеси. Проте, як свідчать архівні документи, у тому числі
нещодавно розсекречені, протягом 1920–1930-х рр. так і не було створено
більш-менш дієвої системи.
Ключові слова: дитяча безпритульність, дитяча бездоглядність,
правопорушення неповнолітніх, Південь України, дитячі заклади, громадські
організації, соціалізація, повсякденність, тоталітарний режим.

Християнська релігія і церква як чинник державотворення в Київській Русі (Тимофій Зінкевич)

Додано твір Християнська релігія і церква як чинник державотворення в Київській Русі (Тимофій Зінкевич). Зінкевич Т. С. Християнська релігія і церква як чинник державотворення
в Київській Русі. ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 ‒ історія України. ‒ Східноєвропейський
національний університет імені Лесі Українки, Луцьк, 2019.
У дисертаційній роботі на основі міжгалузевого підходу та аналізу
широкого кола історичних першоджерел проведене комплексне дослідження
передумов та джерел формування християнської державницької ідеології,
витоків ідей громадянської релігії у давньоруському християнстві, розкрито
питання участі Церкви в державно-політичних процесах та у розбудові
духовних та культурних підвалин Київської Русі.
Основу джерельної бази дослідження склали давньоруські літописи та
пам’ятки літератури. Головними літописними та літературними
першоджерелами, які акумулюють найбільший інформативний потенціал для
розкриття теми є «Повість минулих літ» літописця Нестора, Київський
літопис та «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона. Як джерела
також були використані окремі актові матеріалами руського та візантійського
походження, серед яких варто виділити княжі устави давньоруської доби,
збірки візантійського та руського церковного права. Як специфічне джерело
використано книги Святого Письма.
Міжгалузевий характер дослідження зумовив потребу застосування як
загальнонаукових, так і спеціальних методів: аналізу та синтезу, індукції та
дедукції, соціологічного, історико-типологічного, історико-генетичного,
ретроспективного, хронологічного та інших, що дає змогу забезпечити
об’єктивність та наукову достовірність отриманих результатів.
У процесі історіографічного аналізу проблеми встановлено, що
комплексного дослідження, у якому християнська віра і Церква розглядалися
б як чинник давньоруського державотворення наразі не існує і лише в
поодиноких працях розкрито окремі аспекти державотворчої діяльності 3
християнської церкви та духовенства, що актуалізує тему даної дисертаційної
роботи.
З’ясовано, що запровадження християнства на Русі було цілком
закономірним кроком, адже у другій половині Х ст. стала очевидною
неспроможність слов’янського язичництва реагувати на суспільні зміни,
викликані розвитком феодальних відносин та початком державотворчого
процесу у східних слов’ян. Формування давньоруської державності
потребувало зміцнення та ідеологічного обґрунтування великокнязівської
влади, етнічної та політичної консолідації суспільства, включення
східнослов’янських земель в орбіту європейської християнської цивілізації.
Прийняття Володимиром Великим християнства та поширення його як
державної релігії насамперед було зумовлене потребами державного
будівництва.
Обґрунтовано положення, що процес формування християнської
державницької ідеології в Київській Русі був детермінований умовами її
соціально-економічного, суспільно-політичного та культурного розвитку. В
основу цієї ідеології було покладено християнське віровчення, а основними
засобами поширення стали церква та давньоруська суспільно-політична
думка. Святе Письмо визначало статус правителя і влади в цілому,
встановлювало основні засади суспільної моралі та правила людського
співжиття. Церква через свою культову та культурно-просвітницьку
діяльність не лише доносила до людей слово боже, а й вчила поважати владу,
піклуватися про свою державу. У творах представників передової суспільно-
політичної думки Київської Русі обґрунтовувалися законність встановлення
князівської влади, необхідність побудови самостійної держави,
рівноправність Русі з іншими державами.
Доведено наявність у давньоруському християнстві ідей та рис
громадянської релігії, серед яких варто виділити наступні: руською землею
одвічно опікувався Бог і сходження на неї Благодаті у вигляді хрещення
свідчить про те, що вона є святою; Руська земля виступає у триєдиній суті як 4
територія, народ і держава; руська державність має сакральний характер;
Київ – головне місто святої Русі, центр православного світу, подібний
Константинополю. Це знайшло відображення у видатних пам’ятках
давньоруського письменства «Слово про закон і благодать» митрополита
Іларіона та «Повість минулих літ» літописця Нестора.
Розкрито основні складові процесу давньоруського державотворення і
встановлено, що християнська церква в Київській Русі була причетною до
нього. Поряд з державною владою Руська Православна Церква виступала
основним провідником християнської державницької ідеології, сприяла
формуванню етнічної та державної ідентичності населення, утвердженню
нових світоглядних засад та моральних норм у повсякденному житті
давньоруського суспільства. Підкреслено роль Церкви у формуванні системи
законодавства та судочинства Київської Русі. Відзначено, що представники
вищого духовенства брали активну роль у суспільно-політичному житті
Давньоруської держави. Наведено приклади участі митрополитів, ігуменів та
єпископів у державно-політичних справах, вказано, що вони взяли на себе
функцію миротворців під час князівських усобиць, послідовно відстоювали
ідею державної єдності Русі.
Відзначено роль Церкви у розбудові давньоруської культури, особливо в
організації та розвитку шкільної справи. Священики, дяки та ченці
поширювали початкову освіту серед усіх верств населення, тому церкви і
монастирі у ті часи дійсно стали осередками народного виховання і освіти.
Вихідці з духовенства також були науковцями і зробили вагомий внесок у
розвиток філософії, теології, історії, медицини та інших наук. Монастирі
Київської Русі були своєрідними академіями, у яких працювали такі видатні
вчені, як Іларіон, Никон, Нестор, Теодосій та багатьох інших.
Проаналізовано давньоруську літературу, яка розвивалась під впливом
християнства, оскільки перекладне письменництво в ній було представлене
переважно творами релігійного змісту, а саме Євангелією, Апостолом,
Псалтирем, Часословом, Октоїхом, Мінеєю, Тріоддю та ін. В оригінальній 5
літературній творчості виокремлювалися такі жанри як повчання, житія,
паломницькі твори, ораторсько-проповідницька проза тощо. Їхніми творцями
у переважній більшості були церковно-релігійні діячі.
Висвітлено процес формування сакральної культури як наслідок
запровадження християнства як державної релігії в Київській Русі. Він
втілився у зведенні величних мурованих храмів, монастирських комплексів
та інших культових споруд, зародженні таких видів сакрального мистецтва,
як мозаїка, фреска, іконописне малярство, декоративно-ужиткове мистецтво.
Невід’ємними складовими релігійного культу та обряду стали церковна
музика та хоровий спів.
Таким чином, на основі проведеного дослідження, варто зауважити, що
християнська віра і Церква в Київській Русі були важливими і невід’ємними
чинниками давньоруського державотворення. Історичний досвід руського
державотворення та участь у цьому процесі Церкви може бути використаним
у процесі сучасного українського державного будівництва. Християнська
православна церква як повноцінна інституція громадянського суспільства не
повинна перебувати осторонь суспільних процесів. Вона повинна тісно
співпрацювати з державою задля зміцнення державності та незалежності
України, задля миру, добробуту і процвітання нашої держави і народу. Усі
християнські церкви в Україні, незалежно від обряду, повинні об’єднати
українське суспільство на ґрунті громадянської християнської релігії, яка
поєднує у собі загальні християнські цінності з національно-державним
патріотизмом. Церква повинна активніше працювати у напрямі встановлення
миру на Сході України і сприяти об’єднанню «східних» і «західних»
українців на основі християнської віри і моралі, яка пропонує братню любов,
у боротьбі проти зовнішньої агресії. Церква в Україні повинна не лише
підтримувати владу, налаштовувати мирян бути лояльними до неї, а й
сприяти її очищенню, морально і публічно засуджувати такі явища
українського повсякдення як корупція і беззаконня. Вона повинна впливати
на політику держави з метою подолання масового зубожіння населення, піднесення культурного рівня народу, стати духовною опорою для українців
як в Україні, так і за її межами. Щоб скріпити єдність українського
суспільства, Православна церква в Україні має сама подати приклад
об’єднання. На жаль українське православ’я нині розділене і значна його
частина залишається під деструктивним впливом Москви, яка на державному
рівні визнана агресором проти України. Цю об’єднавчу роль на себе може
взяти щойно створена Єдина Помісна Православна Церква в Україні, яка за
своїм статусом є автокефальною.
Ключові слова: Київська Русь, держава, релігія, християнство,
громадянська релігія, Руська Православна Церква, духовенство,
державотворення, суспільно-політичне життя, культурне будівництво.
RSS-матеріал